Cristo è risorto!
Siamo dunque giunti al Venerdì 11/24 aprile 2020 della Settimana Luminosa, quando la tradizione greca ci reca una bellissima festa che narra di un miracolo mariano nei sobborghi di Costantinopoli. Parliamo della Fonte Vivificante della Chiesa delle Blachernae, oggi parte della città di Istambul.
Il miracolo è datato 4 aprile 450 d.C., secondo le cronache dello storico medievale Nikephoros Kallistos Xanthopoulos (+1320), quando il non ancora imperatore Leone I diede da bere ad un cieco che chiedeva dell’acqua, utilizzando una fonte locale, ispirato dalla voce che Leone riconobbe essere quella della Madre di Dio. Dopo aver cosparso dell’acqua e del fango dalla fonte sugli occhi del cieco, questi riacquistò la vista. La Madre di Dio domandò di costruire una basilica in suo onore sul sito della fonte, quando Leone sarà diventato imperatore. La promessa ebbe seguito e il soldato Leone Marcello divenne imperatore, e costruì la chiesa che porta il nome di Santa Maria alle Blachernae, presso la Porta Aurea della città. Fu luogo di moltissimi miracoli e l’acqua sgorga ancora oggi dalla fonte come millecinquecento anni fa.
Gli storici Procopio (+565) e Cedreno (+1060 circa) ci informano che il pio imperatore Giustiniano fece ampliare la chiesa con i materiali in eccesso a seguito del completamento della Basilica di Santa Sofia. Il rito di santificazione dell’acqua che abbiamo oggi deriva dall’uso della chiesa delle Blachernae, giusto per ricordare quanto importante fosse questo santuario per i fedeli di tutto l’Impero, che accorrevano qui a chiedere guarigione e perdono dei peccati. Dopo la conquista turca della città la chiesa fu rasa al suolo ma lo storico umanista Pietro Gellio nel 1547 riporta che, sebbene la basilica non esista più, la fonte continua a dare acqua. Il 2 febbraio 1835 il patriarca ecumenico Costanzo II riconsacrò una cappella presso la Fonte, alla cui consacrazione parteciparono una moltitudine di fedeli e ben dodici vescovi.
La tradizione liturgica riserva a questa festa una speciale cura, con tropari e inni propri, da unire a quelli pasquali della Settimana Luminosa. Dopo la divina liturgia, è costume benedire l’acqua col rito della piccola aghiasma e, se in prossimità di una fonte, di benedire anche quella. Il tropario e il contacio furono composti nel IX secolo da san Giuseppe l’Innografo. Il miracolo della Fonte è uno dei moltissimi miracoli che mostrano la continua cura e premura della Vergine Maria per i fedeli cristiani ortodossi, fervida avvocata di tutti noi.
Tropario in tono III
O Fonte di Vita vivificante, Tu che hai partorito la Rugiada che è nell’essenza incomprensibile, o Vergine Sposa, Tu che per noi hai dato vita al nettare della gioia eterna, come sorgente dalla tua fonte benedetta, in flussi potenti e senza fine, per la quale tutti con letizia cantiamo: gioisci, Tu che sei per gli Uomini la Fonte della Vita.
________________________________________________________________________________________
Izvorul Tamaduirii din Vlaherne ( Istambul )
Sărbătoarea aminteşte de o minune petrecută în apropierea Constantinopolului. Conform tradiţiei, Maica Domnului i-a descoperit împăratului Leon cel Mare (457-474), înainte de urcarea sa pe tron, un izvor cu apă vindecătoare.
Împăratul Leon, mergând printr-o pădure, a întâlnit un orb rănit care îşi căuta drumul. Leon l-a luat de mână ca să-l conducă, dar, la cererea orbului de a-i da apă, a plecat să caute. Negăsind, a auzit glas Maicii Domnului care i-a indicat locul unde va găsi apă pentru a potoli setea orbului şi pentru a-i unge ochii lipsiţi de vedere. Urmând cele auzite, Leon a găsit izvorul, care s-a dovedit a fi tămăduitor. Orbul şi-a astâmpărat nu numai setea, dar şi-a recăpătat şi vederea. După ce a ajuns împărat, Leon a ridicat în acel loc o biserică, iar cu apa acelui izvor s-au vindecat mulţi bolnavi de-a lungul timpului.
Mai târziu, împăratul Justinian (527-565), care suferea de o boală grea, s-ar fi vindecat după ce ar fi băut apă din acest izvor. Ca semn de mulţumire, el a construit o biserică şi mai mare. Această biserică a fost distrusă de turci în 1453, la căderea Constantinopului.
De-a lungul timpului, apa acestui izvor ar fi vindecat multe boli şi ar fi tămăduit diferite răni şi suferinţe.
Biserica „Izvorul Tămăduirii” a devenit un centru de manifestare a puterii şi milostivirii Maicii Domnului faţă de cei în suferinţă. Credincioşii care merg la Istanbul (numele nou al vechii cetăţi a Constantinopolului), se pot închina în biserica Izvorului Tămăduirii. Actuala construcţie datează din secolul al XIX-lea, dar la subsolul ei se află un paraclis din secolul al V-lea, unde există până astăzi izvorul cu apa tămăduitoare din trecut.
Această sărbătoare închinată Maicii Domnului aminteşte, totodată, şi de Vinerea Mare. Preasfânta Născătoare de Dumnezeu, care a vărsat atunci lacrimi lângă Crucea Mântuitorului, ni se arată acum ca izvor de nădejde şi de vindecare.
__________________________________________________________________________________________
Диво Живоносного Джерела
Образ Божої Матері “Живоносне Джерело” відносять до чудотворних ікон, історичне коріння яких сягає вікових глибин. Традиція шанування ікони бере початок від середини V сторіччя, коли візантійським імператором Левом I був побудований храм “Живоносне Джерело” в пам’ять його першої зустрічі з Дивом. В 450 році, ще будучи звичайним воєводою, Лев Маркел вирішив прогулятися гаєм на околиці Константинополя. День був ясний і спекотний. В гаю Лев зустрів сліпця, що заблукав і не міг знайти дороги вже декілька днів. Незрячий майже знесилів і мучився спрагою. Воєвода перейнявся співчуттям до страждань чоловіка і вирушив на пошуки хоч якогось джерела, щоб напоїти немічного. Блукаючи серед кипарисів воїнові все ніяк не вдавалося знайти воду. Аж раптом він почув голос, який назвав його імператором і спрямував до джерела, повелівши змастити сліпому очі водою. Це промовляла Божа Матір. Виконавши повеління, Лев став свідком Дива зцілення і прозріння. Чутка про чудодійне джерело швидко рознеслася поміж вірянами, а Лев, ставши імператором, як і передрікала Цариця Небесна, збудував на її честь величний храм.
Непроста доля храму
Візантійські імператори протягом віків вважали за свій обов’язок турботу про храм Живоносного Джерела, і Богородиця наповнювала ці місця своєю благодаттю і турботою, являючи чудеса зцілення від фізичних вад. Але у 1453 році Візантія була завойована турками. Захопивши столицю, вони зруйнували храм і приставили до джерела стражника, який не підпускав християн до святині. Минали роки, заборони на рахунок відвідин святого місця були пом’якшені, і вірні послідовники Слова Ісуса побудували на тому місці невелику церкву. Та і їй не судилося довго проіснувати. У 1821 році споруда була зруйнована, а джерело засипане. Християни, не покладаючи рук, розібрали руїни і розчистили джерело. Згодом серед уламків знайшли папір з переліком 10 чудес, що сталися в цьому місці з 1824 по 1829 роки.
В часи султана Магмуда II на території Османської імперії православним дозволили проводити богослужіння. Цим правом скористалися для відбудови храму над Живоносним Джерелом, який у 1835 році урочисто відкрив і освятив Патріарх Константин. При храмі було облаштовано лікарню і богадільню.
Ікона Божої Матері “Живоносне Джерело”
Образ Пресвятої Богородиці “Живоносне Джерело” являє собою зображення Божої Матері з Немовлям на грудях, що сидить у купелі. Згодом в композицію стали включати ще водойму або фонтан. Найстарішою іконою “Живоносне Джерело”, що збереглася до наших часів, вважають образ, знайдений у Криму і датований XIII століттям. На Русі ікони такого типу стали з’являтися з XVI століття.
Традиція шанування Богородиці і зведення на її честь храмів поблизу водойм, криниць і джерел, про які йшла слава як про цілющі, досить поширена в Україні. У 1913 році храм Живоносного Джерела було побудовано у Києві на території Лаври. Церква постраждала у часи другої світової війни і була відбудована лише у 2001 році. Ікона Богоматері “Живоносне Джерело” у храмах дарує втіху і зцілення всім, хто приходить з палкими молитвами, хто проявляє тверду Віру і щиру Любов до Неї.
Devi effettuare l'accesso per postare un commento.